Андрія свято – День Андрія — Вікіпедія

Опубликовано 07.07.201917.04.2019 от alexxlab Оставить комментарий

День Андрія — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

День Андрія

Інші назви	Свято Андрія, Андрея, Калита
Тип	народно-православний
Дата	30 листопада (13 грудня)
Традиції	«відкушування калети», ігри та ворожіння

День Андрі́я (Калита) — народно-християнське свято, припадає на 30 листопада (13 грудня) , вважається днем пам’яті мученицької смерті одного із дванадцяти апостолів Христових — Андрія Первозваного. За церковними легендами, святий проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному з пагорбів поставив хрест зі словами: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа»^[1]. В цей день гріх щось робити без поважної причини. Дівчата також грішать ворожачи, а хлопці просто відпочивають. В цей день здавна забороняли будь-яку інтелектуальну працю, бо є забобон, що в цей день від цього можна втратити розум.

Це день народного календаря, до якого приурочували Андріївський обряд «Калиту», суть якого полягає в переведенні юнаків і юнок у дорослі вікові класи. День Андрія справді парубоцький день. Як і в значної кількості українських свят, в його обрядах проглядаються дохристиянські

uk.wikipedia.org

Традиції святкування дня Андрія Первозванного

Друже, чи знаєш Ти, що 13 грудня православні християни відзначають велике свято — день Святого Андрія Первозванного? В народі це свято часто називали днем Андрія Осіннього, або Гадального.

3 19 т.

День Андрія Первозванного є одним із найтаємничіших і найцікавіших свят. На Андрія традиційно ходили

слухати воду під льодом річок та в колодязях. Якщо вода не шумить — на хорошу зиму, коли ж бурлить та хвилюється — чекай морозів та завірюх.

В давнину говорили: «Якщо на Андрія холодно і ясно — хороший знак, а коли тепло — поганий». Побутував і такий вислів: «Якщо в Андріїв день піде сніг та вляжеться, то ще 110 днів пролежить».

Дівчата на Андрія завжди гадали та прохали Андрія, щоб він подарував їм хорошого судженого.

«Андрію-Андрію,

Я на тебе коноплі сію,

Дай мені знати,

З ким їх буду брати,» — примовляли дівчата, сіючи на засніжену землю зернятка пшениці, коноплі, або маку. Потім набирали в жменю снігу там, де сіяли насіння, і вносили до хати. Коли сніг розтавав, лічили зернятка. Якщо кожному знаходилась пара — вийти дівчині скоро заміж.

В ніч на Андрія судженого можна було побачити уві сні. Для цього потрібно було покласти шматочок хліба, спеченого своїми руками, під подушку і промовити: «Суджений-ряджений, приходь мого хлібця скуштувати».

Цікавий обряд існував на Буковині. Дівчата набирали у коморі жменю будь-якого збіжжя, висипали на стіл та уважно лічили. Коли у долоні виявлялося парне число зернят, це було хорошим знаком, коли ж не пране — дівчина сумувала, боячись лишитись без пари.

Збираючись на вечорницях, молодь грала в «Калиту». Для цього дівчата пекли великий круглий корж з діркою посередині та намащували його медом. Коли Калита була готова, її за допомогою стрічки прив’язували до стволока посередині хати і стрибали, намагаючись відкусити шматочок запашної булки.

Після гри в «Калиту», пісень та розваг, відбувалося останнє ворожіння цього вечора. Дівчата брали горнятко, наповнювали його медом і клали на дно перстень. Хлопець повинен був дістати перстень губами, та так, аби не вмочити власного носа. Якщо йому це вдасться, парубок ожениться і буде щасливим у шлюбі.

Помітили орфографічну помилку? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

pustunchik.ua

День святого Андрія Первозванного: ворожіння, традиції, народні прикмети, та що не можна в цей день

13 грудня християни відзначають День святого Андрія Первозванного. За дохристиянськими віруваннями українців, саме у цю ніч відбуваються містичні речі та дива.

Християнська історія: Андріїв день щорічно відзначається 13 грудня. Православні віруючі йдуть до церкви, аби вшанувати пам’ять святого Андрія, який є рідним братом апостола Петра.

Дохристиянська історія: народне свято, котре пов’язують із старослов’янським днем Ядрея, котре існувало ще у ХІІ столітті. Його святкування тісно пов’язане із ритуалами і обрядами, котрі збереглись і перенеслись до сьогоднішнього дня Андрія.

Святкування на день Андрія, як і ворожіння, існують і до сьогодні. Збереглись парубочі збитки, дівочі ворожіння та народна гра «Калита». Про кожен із цих пунктів ми розповімо детальніше:

КАЛИТА

Святкування зазвичай відбувалось саме у вечір/ніч з 12 на 13 грудня. Влаштовувались вечорниці і різні ігри. Головною з таких ігор була Калита. Великий корж з білого борошна, котрий всі дівчата пекли разом. Прикрашаючи вишнями та родзинками – Калита. Запікали його до твердого стану. Щоб важко було вкусити. По середині робили отвір, у який проводилась мотузка, щоб Калиту можна було підвісити. Кожен парубок намагався якнайвище підстрибнути, аби вхопити зубами Калиту, але якщо йому при цьому не вдавалось розсмішити «вартового», то це виявлялось неможливим завданням, адже той смикав за нитку і Калита підстрибувала надто високо. Щоб до неї можна було дістати. Тож це змагання носило у першу чергу жартівливий характер.

ПАРУБОЦЬКІ ЗБИТКИ

Це свято вважається парубочим, тож яких би збитків хлопці не наробили у Андріїв день – їм усе пробачається. Тож в основному парубки робили жартівливу шкоду дівчатам – лякаючи їх, коли ті пізно повертались із вечорниць. А дівчата поспішали додому, адже у цю ніч неодмінно мали погадати.

ДІВОЧІ ВОРОЖІННЯ

Без ворожіння на цей вечір не могла обійтись жодна українська дівчина. Ми розповімо про декілька поширених ворожінь:

1. Дівчина знімала свій чобіт та кидала його подалі із заплющеними очима. Потім відкривала очі та дивилась – у яку сторону чобіт впав носком – з тієї сторони і прийде її наречений.

2.

Брали чобіт у дівчини, від стіни до порога переставляли і так промовляли: «молодець, удовець, буду дівувати». І що з цього примовиться, коли закінчиться шлях – така доля її і чекає.

3. На аркушах паперу ім’я хлопців писали, потім перемішували, клали у шапку і наосліп витягували папірець, «вибираючи» собі нареченого.

4. Дівчина виходила на подвір’я та три рази вимовляла:

О Святий, добрий Андрію,
Я лишень на Тебе маю надію!
Дуже хочу знати,
Звідки нареченого маю виглядати?

Далі чекала на собачий гавкіт – з якого боку собака загавкає, звідти і прийде наречений.

5. Ще одне традиційне ворожіння – дівчат спеціально посилали по дрова. Дівчина навмання мала взяти в’язку колодок, а коли прийде додому порахувати їх. Якщо вийде парна кількість – той собі отримає пару в наступному році.

6. Також вірили, що у ніч з 12 на 13 грудня дівчатам присниться їх суджений, тож перед сном декілька разів промовляли:

О дай же, Боже, молодій мені,
Щоб приснився мій суджений вві сні.
І Тебе, Святий Андрію,
Я прошу, як умію:
Святий Андрію, допоможи,
Мене сьогодні не залиши!
Ой ти, місточок, та не хилися,
А ти, Іванку, мені приснися.
Перейди річку – биструю воду,
Й веди до шлюбу мене, молоду.

При цьому, як «річку» клали під ліжко миску з водою, а зверху клали «місточок», тобто, дерев’яну дощечку, аби наречений прийшов у сні.

7. Дівчата, як тільки прокинуться, або ж ще опівночі, вибігають на вулицю, зупиняють першого зустрічного чоловіка та питають у нього ім’я. Вірять, що таке ім’я буде у майбутнього коханого. Таке гадання також поширене на ранок Нового Року.

В Україні існувало ще безліч найрізноманітніших ворожінь, лише частка з яких зберіглась по сьогоднішній день. Також 13 грудня дуже пильно спостерігали за погодою. Адже Андріїв день пов’язаний із багатьма прикметами, за якими прогнозували погоду.

ПРИКМЕТИ НА АНДРІЯ:

Якщо у цей день піде сніг і не розтане, то він буде лежати ще 110 днів.
Перед тим, як набрати з ополонки води, її слухали. Якщо чувся шум, заметілі, а якщо стоїть тиша, то зима буде спокійною.
Якщо у цей день морозно, але ясно, до доброго і гарного врожаю.
Якщо в Андріїв день вогонь у печі горить червоним полум’ям, то скоро почнеться зима, а якщо білим – відлига.
Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде – холодна й сніжна.
Якщо тиха вода – хороша зима, шумна – тріщатимуть морози, будуть бурі, заметілі.

Попри те, що прикмети не були підтверджені жодними фактами – вони мали тенденцію збуватись, тож щось таки наші предки розуміли, у спостереженні за природою, ще до того, як з’явились синоптики.

Теж саме стосувалось і ворожіння – кожна дівчина вірила, що всі результати її ворожінь, неодмінно здійсняться протягом наступного року.

Але у цей день не надто слідкували за погодою чи прикметами, адже обрали собі найкраще заняття – розважатись та відпочивати на народне свято Андрія.

Що не можна робити на День Андрія Первозванного

Цього дня не можна шити, ткати і прясти. В цей день, щоб не накликати біду, цими ремеслами займатися не можна було категорично. Ця заборона іноді поширювався на довший період – аж до Водохреща.

Всі інші заборони на Андрія Первозванного лунають із боку церкви. І пов’язані вони в основному з ворожінням. З точки зору церкви, на Андрія Первозванного не можна гадати.

автор Вікторія Демидюк спеціально для vsviti.com.ua

vsviti.com.ua

Свята українського народу. День Андрія Первозваного

13 ГРУДНЯ — ДЕНЬ АНДРІЯ

Стародавня християнська легенда розповідає, що апостол Андрій Первозваний проповідував християнство в Царгороді, на узбережжі Чорного моря та на берегах Дніпра.
Народні традиції цього дня мають стародавній характер: угадування долі, кусання «калети». Дівчата ворожать так само, як і на Катерину, а ввечері сходяться разом із хлопцями до просторої хати – щоб було де розбігтися для кусання калети.
Калета — це корж із білого борошна, що його випікають дівчата разом для веселого дійства. Запікають її так, щоб вгризти було важко, в дірку всувають червону нитку і підвішують калету до сволока. Один кінець стрічки довгий і спущений донизу так, щоб можна було смикати за нього і підтягати калету вгору.
Біля касети стає вартовий – «Пан Калетинський», в руках у нього квач, вмочений у сажу. Вартовий цей запрошує “Пана Коцюбинського” кусати калету. “Пан Коцюбинський” їде до калети верхи на коцюбі. Після довгої жартівливої суперечки між двома “панами”, якщо тільки “Пан Коцюбинський” не засміється, може вкусити калету. Якщо “Коцюбинський” посміхнеться — отримає брудним квачем по обличчю і піде собі геть. Тоді на його місце приходить новий хлопець. Але і вкусити калету не дуже просто — дівчата смикають її за мотузку і вона ніяк не може потрапити до рота “Пану Коцюбинському”. Закінчується гра тим, що калету знімають і ділять між усіма. Дівчатам калета дістається задарма, а ось хлопці платять їм гроші на стрічки.

Влаштували на Андрія вечорниці
Спритні хлопці та дівчата-чарівпиці.
Веселощі по хатах лунають,
Усі один одного розважають.

Печуть «калету» геть усі дівчата,
Щоб смачненький корж кусали хлоп’ята.
Всіх розважає жартами «Калитинський»,
На коцюбі верхи скаче «Коцюбинський».

-Добрий вечір, пане «Калитинський»!
-Доброго здоров’я, пане «Коцюбинський»!
-Я йду калиту кусати!
-А я буду писку писати!

Жартує, смішить «Калитинський»,
Ледь стримує сміх «Коцюбинський».
Якщо «гість» посміхнеться раптово,
Мазне пан квачем його скоро.

А квач чорний і весь у сажі,
Коцюбинський брудний та в зневазі.
А як скоро скінчаться розваги,
Калиту скуштувати всі раді.

Зняли зі сволока калиту
Та дали кожному по шматку,
Дівчата першими скуштували,
А хлопці свою долю викували.

Закінчились вже розваги і гадання.
Час чекати здійснення бажання.
Адже під святого Андрія
Хай здійсняться ваші мрії!

За матеріалами: Вадим Бойко, Анастасия Стельмах. «Свята українського народу». Видавництво «Діса-Плюс», 2010, стор. 10 — 13.

* * *

СВЯТА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. ДЕНЬ АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО

Олекса Воропай

(Текст подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)

День Святого Андрія Первозваного припадає на 13 грудня. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці — Києва. В староукраїнському літописі, що датується ХІІІ століттям, знаходимо такий переказ: «Андрій навчав у Синопі. Коли прийшов до Корсуня, побачив, що з Корсуня близько до Дніпрового гирла. І пішов у Дніпрове гирло. Відтіль поплив вгору Дніпром та принагідно прийшов і став під горами на його березі. Вставши вранці. сказав до учеників, що були з ним: “Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков”. І вийшовши на ці гори, поблагословив їх і поставив хрест, і, помолившись Богові, зійшов із цієї гори, де опісля був Київ. І поплив угору Дніпром…».
Хоч Андрій Первозваний — християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в день цього святого мають стародавній, дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калети».
З усього циклу осінніх традиційних свят день Андрія Первозваного — найцікавіший. Від нього віє чарівною староукраїнською стихією.

Дівчата ворожать

З давніх-давен у ніч під «Андрія» дівчата ворожать. Може, не зовсім щиро, та все ж десь там, «глибиною душі» дівчина вірить, що «Андрієва ніч» допоможе їй пізнати свою долю — дізнатися, чи вийде вона заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік, Ще звечора, як тільки дівчата зійдуться до хати ворожити, першим ділом вони печуть балабушки.
Балабушки — це невеличкі круглі тістечка з білого борошна.
Воду на ці тістечка дівчата носять із криниці — не відром і не глечиком, а… ротом! Носять так, щоб хлопці не бачили, бо як побачать — біда!.. «Ми, бувало, — оповідає Свирид Галушка, — як побачимо, що дівчата по воду пішли — за ними і ну їх смішити: один виверне кожуха і почне мекати по-козиному та перед дівчатами вихилясом ходити, другий удає з себе цигана, третій — жида… Таке виробляємо, що дівчата хоч-не-хоч, а розсміються і води в роті не втримають. У нашому селі такі були хлопці напрасливі, що біля кожної криниці поставлять варту і дівчатам — де хоч бери води! Тоді дівчата просять хлопців:
— Ідіть собі геть, хлопці, ми води наберемо!
А я, бувало кажу: «Макітру вареників на стіл — підемо!»
— Та вже будуть вареники — їжте, хоч лусніть, тільки води дайте набрати!
Отак домовилися, хлопці йдуть до шинкаря по горілку, а дівчата, набравши в рот води, йдуть до хати місити тісто на балабушки.
Коли вже балабушки спечуться і вистигнуть, кожна з дівчат позначає своє тістечко кольоровою ниткою або папірцем. Потім вони розкладають їх рядочком на долівці — звичайно на простеленому рушнику.
Як усе це зроблено, до хати впускають пса, що перед тим цілісінький день був у зачині і не дістав ніякої поживи. Голодний пес «вирішує долю». Він хапає балабушки одну за одною, боячись утратити смачну вечерю, а дівчата з притишеним диханням слідкують за кожним найменшим рухом пса. Ще б пак! Чию балабушку пес проковтне першою, та дівчина перша і заміж вийде, а чию не зачепить, та сидітиме в дівках, Інколи пес візьме балабушку і несе її десь у темний кут — так і доля занесе дівчину в чужі краї, в далекі села. Найгірше, якщо пес не з’їсть балабушку, а тільки надкусить її і покине…
Бігають ще дівчата попід вікна слухати.
«Оце підбіжить під вікно, — розповідає Марія (Марія К-ць — жінка понад 60 років з села Громи на Уманщині — О.В.), — до тієї хати, де
багато дітей, стане і слухає. А в хаті саме розбешкетувалися діти.
Мати свариться на них:
— Сядь, Івасю!
Дівчина сердито відбігає під вікна, бо почути «сядь» значить, що вона сидітиме ще “в дівках” цілий рік.
Під вікном другої хати інша з дівчат почула, як господиня до свого чоловіка або сина сказала:
— Іди, Грицю, корові дай сіна!
Це добрий знак, бо сказане “іди” віщує весілля.»
Інколи дівчата не тільки слухають, а й гукають під вікном:
— Дядьку, де ключі?
Господар, що хоче пожартувати з дівчатами, відповідає:
— У вівсі, щоб посивіли ви всі!
Але зараз же поспішає поправитися:
— Ні, ні, дівчата, у пшениці — щоб усі ви були молодиці!
— Дякуємо!
І весела дівоча юрба з сміхом та вереском вибігає на вулицю… Для дівчини мало знати, що вона вийде заміж; вона ще хоче довідатися, чи буде в парі з своїм судженим. Пізно ввечорі, коли вже стемніє, дівчина набирає в пелену насіння коноплі, виходить за хату, сіє на снігу і приспівує:

Андрію, Андрію,
Конопельку сію.
Спідницею волочу,
Заміж вийти хочу.

(Записано в селі Вороновиця на Вінничині від Докії М-ий)

Потім набирає жменю снігу там, де сіяла коноплі, вносить до хати і, коли сніг розтане, лічить насіння: якщо кожна зернина має пару — добре, якщо ні — поганий знак.
Цікавиться дівчина ще й тим — хто буде її чоловік, якої вдачі та якого фаху? Щоб це вгадати, вона посипає на долівку трохи пшениці, наливає в мисочку води і ставить люстерко. Коли все вже готове, впускає півня і слідкує за ним: якщо півень нап’ється води — чоловік буде п’яницею, клюне пшениці — господарем, а як гляне в люстерко — паничем і ледарем.
Бігають ще дівчата до річки, набирають намулу з дна і приносять до хати. В хаті цей намул уважно розглядається; якщо там є шматочок заліза чи цвях — чоловік буде ковалем, тріска — теслею, скло — склярем, шкіра — шевцем, пісок — мулярем, а якщо, крім землі, немає нічого — хліборобом!
Цікаво ще знати, як буде зватися чоловік? Виходить дівчина на вулицю і питається першого зустрічного чоловіка:
— Дядьку, як вас звати?
Наші люди цьому не дивуються, бо ж кожний знає, в чому річ. (Цей спосіб ворожіння дівчат поширений по всій Україні, не тільки в селах, а й по містах. Мені не один раз доводилося спостерігати таке ворожіння дівчат в ніч під «Андрія» або напередодні Нового Року в Одесі. — О. В.) Почувши питання, прохожий дає відповідь, наприклад: «Михайло!» Це значить, що майбутній чоловік теж буде зватися Михайлом.
Дівчина хоче бодай у сні побачити, як же той Михайло виглядатиме. Для цього є інше ворожіння: лягаючи спати, дівчина скидає з себе крайку, робить з неї хрест і кладе під голову, шепочучи такі слова:

Живу в Києві на горах,
Кладу хрест в головах;
З ким вінчатись, з ким заручатись.
З тим і за руки держатись.

(Записано в селі Кордишівці на Вінничині від Галини С-к, молодиці коло тридцяти років. — О. В.)

Якщо вночі їй присниться сон, що до неї підійшов парубок, взяв за руку і повів до вінця, то це буде її суджений.
А то ще так ворожать, беруть півня і курку, зв’язують їх докупи хвостами і накривають решетом, щоб спершу заспокоїлись.
За якийсь час випускають їх з-під решета і дивляться: хто кого перетягне. Як півень перетягне курку, то «чоловікове буде зверху», а як курка півня, то жінка буде верховодити над чоловіком.
Отак наші дівчата «вгадують свою долю» в ніч під Андрія Первозванного.

Гра для дівчат та хлопців «Калета»

Ввечорі на «Андрія» сходяться вже разом — і хлопці, і дівчата. Сходяться до просторої хати — щоб було, де розбігтися для кусання калети. З цього кусання калети і починається «Андріївський вечір».
Калета — це великий корж із білого борошна. Печуть калету дів чата — всі разом, скільки б їх не було — хоч десять, двадцять… Кожна повинна взяти участь у готуванні калети. Місять тісто всі по черзі, починаючи від найстаршої дівки і кінчаючи дів чуром років десяти або й менше.
Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють калету сухими виш нями чи родзинками — «щоб гарна була». Печуть у печі і запікають так, щоб вгризти її було трудно — на сухар. Посередині — дірка. В дірку всувають червону стрічку і підвішують калету до сволока по середині хати.
Підвішують високо, щоб парубок міг дістати зубами калету тільки тоді, як добре підстрибне.
Крім того, один кінець стрічки (іноді звичайного мотузка) довший і спущений донизу так, щоб можна було за нього смикнути — тоді калета підстрибне вгору.
Біля калети стає вартовий — «Пан Калетинський». Це повинен бути веселий, жартівливий парубок, «душа вечора». Він бере в руки квач, вмочений у масну сажу, стає під калетою і запрошує гостя:
— Я, пан Калетинський, прощу пана Коцюбинського калету кусати!
«Пан Коцюбинський» (ним може бути кожний учасник гри) бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде калету кусати. Під’їде до вартового і каже:
— Добрий вечір, пане Калетинський!
— Доброго здоров’я, пане Коцюбинський!
— Куди їдете?
— Їду калету кусати!
— А я буду по писку писати!
— А я вкушу!
— А я впишу!
Ця суперечка проходить з жартами і сміхом. Завдання пана Калетинського — розсмішити пала Коцюбинського. Існує правило, що Коцюбинський може кусати калету тільки тоді, коли він «витримає» всі жарти Калетинського і не посміхнеться. Це не так легко, бо Калетинський сам сміється, розповідає веселі пригоди, може і співати, і танцювати — все, щоб тільки розсмішити гостя і, розуміється, все присутнє товариство. Всі сміються, один тільки «гість» стоїть з коцюбою в руках і намагається стримати сміх.
Та якщо йому і вдасться витримати всі жарти Калетинського, то і тоді він калети не вкусить. бож тільки він підстрибне, Калетинський смикає мотузок — і калета летить вгору.
Якщо ж Коцюбинський посміхнеться, то Калетинський його по обличчі квачем мазне, і він уже мусить іти геть; він програв своє право кусати калету. На його місце стає інший учасник гри, новий «Коцюбинський», а Калетинський звичайно не міняється протягом усього вечора. Якщо трапиться добрий Калетинський, то за весь вечір ніхто до калети не приступить. Ця весела гра є основною «точкою» Андріївського вечора.
Кінчається тим, що калету здіймають зі сволока і ділять поміж учасниками гри. При чому дівчатам порції калети роздаються задурно, а хлопці платять гріш дівкам на стрічки за те, що калету місили.
Після цього всі сідають за стіл і починається вечеря… На вечерю може бути багато страв, але першими на стіл подаються вареники з капустою, бож — піст.
Вечерю готують дівчата, а хлопці купують горілку — «дівкам на могорич за те, що калета була солодка».
В час калетинської вечері дівчина наливає в блюдце вина, горілки або меду, розведеного водою, кладе на дно перстень і примушує свого хлопця дістати той перстень губами. Якщо дістане і носа не вмочить, то ожениться і буде щасливий. Відбувається це ворожіння під загальний веселий сміх.

Хлопці гуляють

В ніч під «Андрія» хлопці мають найбільші права — єдина ніч у році, коли парубкам за бешкети люди вибачають.
Якщо парубок сердитий на батька своєї дівчини (не пускає доч ку на цілу ніч гуляти або каже: «Не ходи з ним, ледарем!»), то такого батька треба «провчити». Парубок підмовляє хлопців, ставить могорич і… хлопці гуляють!
Батьки дорослих дочок знають про це, самі ж колись парубкували, але… «хлопців, як чорта — не встережеш!». І вранці: там віз на хаті, там ворота на річці пливають, а в іншого господаря — він дуже вже дошкулив парубкам — геть і розібрали, і кілка не знайдеш.
«Гуляв і я, як був парубком, — каже Свирид Галушка. — Одного разу розсердився я на свого тестя (тоді він ще тестем не був) і кажу хлопцям: «Відро горілки ставлю, як старого Кудлая на добрий розум наведете!» І навели… Довго згадував та все мене лаяв. «Шибеник ти, Свириде, — казав, — чи ж то годиться хазяйському синові так бешкетувати!» Та нічого, помирилися, і таке весілля справив, що тепер і в сні не присниться».
— Що ж ви йому зробили?
— Завдали клопоту старому: клуню розібрали! Сердився, сварився, але… що зробиш? Парубоцьке право, на те й Андрій!»
Як, звичайно, «на Андрія» ніч темна. Хлопці, що не кусали калети, (дівчата їх не запросили) розсердилися: «Ось ми їм…». Назносять мотуззя, налигачів і переснують вулицю, де мають проходити дівчата. Переснують, заплутають, а самі сховаються під тином і чекають. Дівчата йдуть від «Андрія» гуртом; йдуть, весело сміються, співають, — а тут хлопці як вискочать десь з-під тину та як гукнуть: «Пу-гу, козак з лугу!» Дівчата — врозтіч… і заплутаються в тому мотуззі. Хлопці їх розплутують, жартують… Весело було — скільки тих жартів, сміху! Не те, що тепер: ідеш селом — і пес не гавкне, і курка дороги не перебіжить…
А то ще було й так: парубки виводять нову вулицю. Назносять околоту, старих тинів, воріт і таке набудують, що в темну ніч та ще напідпитку не розбереш, де ти: вдома чи на десятій вулиці…
Моя Калина, як була дівкою, ворожила: ключі вивішувала на стовпці під коморою і слухала, чи задзвонять. Як дзвенітимуть — заміж вийде. А мені треба вкрасти ті ключі, щоб, як оженюся, моє зверху було. Який я був спритний, але й вона не ликом шита: ключі повісила, а сама в коморі сховалась і дзбан води в руки взяла. Тільки я руку простягнув ключі красти, а вона — хлюп — і вмила мене.
Така була, хай їй легенько ткнеться, якщо жива ще.»
Отак згадував Свирид Галушка «Андрія», згадував та все казав: «Ех, минулося! Тепер пішов дрібний народ: ні співати, ні гуляти, ба навіть горілки випити — І того добре не вміють!»

За матеріалами: Олекса Воропай. «Звичаї нашого народу». Етнографічний нарис. Мюнхен, «Українське видавництво», 1958, стор. 20 – 27.

Більше про українські народні традиції на нашому сайті:

Українські народні традиції. Свята українського народу

Рід наш прекрасний духовністю. З найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов’язку і продовжимо справу наших предків.

mala.storinka.org

13 грудня — Ворожіння та вечорниці на Андрія

Тринадцятого грудня — День святого Андрія Первозванного.

Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці — Києва.

Хоч Андрій Первозванний — християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калити».

В народі ще це свято називають Калита. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Вже кілька днів до того, себто 7 грудня, у свято покровительки дівчат Катерини, починаються молодіжні обряди. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя.

За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили…

Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася і пару собі вибирала. Було так заведено, що кожне село і навіть вулиця мала „свою» хату для вечорниць. Цікаво й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити — була повага до старших: молодші слухалися своїх старших братів чи сестер. Як тільки звечоріло, дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрукти. Хлопці приносили наливку і цукерки. Господиня ще за дня варила компот із сушених фруктів і картоплю на вареники. Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині приготувати святкову вечерю.

Після заходу сонця надходили парубки, розсідалися по світлиці і тоді розпочиналося дійство. Починалося все із цікавих історій, які переказували хлопці, поки деякі дівчата з господинею накривали святковий стіл. Найдивовижніші оповідки розповідали старші парубки, вставляючи поміж тим всілякі жарти, щоб наймолодші дівчата не заспали, адже треба було 12-ї години ночі дочекатися, щоб наворожити собі свою доленьку… Хлопці і з дівчатами встигали порозважатися і їм збитки зробити для годиться.

КАЛИТА

Ця весела гра є основною на Андріївський вечір. Калита — це великий корж із білого борошна, який печуть усі дівчата разом, адже кожна має взяти участь у готуванні калити. Тож місять тісто всі за чергою, від найстаршої дівчини до маймолодшого дівчати.

Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють коржа сухими вишнями чи родзинками. Печуть в печі «на сухар» — щоб важко було вкусити. Посередині дірка, куди протягують червону нитку, за яку підвішують калиту до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати її зубами, тільки коли добряче підстрибне. До того ж, один кінець нитки довший, аби можна було смикнути за нього — тоді калита підстрибне угору.

Біля калити стає вартовий — «Пан Калетинський»: це повинен бути веселий, жартівливий парубок. Він запрошує «пана Коцюбинського» кусати калиту. Останнім може бути кожен учасник гри. «Пан Коцюбинський» бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде кусати калиту. Завдання Калетинського — розсмішити Коцюбинського, бо тоді не можна кусати калити. А витримавши навіть жарти, дарма підскакуєш, бо Калетинський одразу смикає за нитку.

ПАРУБОЦЬКІ ЗБИТКИ

У цей вечір, що б хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець „пустує». Чого тільки хлопці не вигадували, щоб дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, „очі» й „рот» прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють). Знімають ворота, залишаючи неподалік, щоб батьки швидко вранці знайшли, адже дівчата пізно повертаються додому і пізно прокидаються. Навіть шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли, — і це було найсмішніше. В хаті темно, всі сплять, бо думають, що ще ніч…

ЯК ДІВЧАТА ВОРОЖИЛИ

1. Брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти виготовляли самі дівчата осінньо-зимовими довгими вечорами із різнокольорового паперу та прикрашали ними ікони та портрети в кімнатах) — і кожну річ під окрему тарілочку клали. Найперше старшій дівчині долю вгадували. Всі за неї переживали, бо хотіли знати, чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Та дівчина, якій вгадували долю, не мала бачити, як дівчата будуть підкладати під тарілки вищезгадані речі. Як тільки їх розклали, то запрошували дівчину „тарілку» вибирати, щоб свою долю вгадати. Кожна дівчина вибирала лише одну тарілку. Момент вибору був дуже хвилюючим, адже кожна з них вірила: що вибере на свято Андрія, це її й чекає.

Якщо під тарілкою буде перстень — скоро заміж вийде; якщо — квіточка, то ще дівуватиме; якщо мірта, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме.

2. Дівчина знімала свій чобіт та кидала його від себе із заплющеними очима. Кидаючи, не мала права зрушити з місця, бо не збудеться. В який бік чобіт носком упаде, звідти наречений шукатиме.

3. Вибігали дівчата на подвір’я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи: „Молодець, старець». Останній кілок обов’язково оглядали. Якщо кілок тоненький і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то такий і хлопець буде; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою. Це найвеселіша ворожба. Дівчата одна з одної кепкували, жартували… Вірили — не вірили, а все ж трішки хвилювалися, бо всім хотілося заміж за молодого парубка.

4. Брали чобіт у дівчини, від стіни до порога переставляли і так промовляли: молодець, удовець, буду дівувати, — і як вийде, то таку долю ця дівчина буде мати.

5. Від стінки п’ятеро дівчат одна перед одною наперед ставали і хто перед порогом стане, та перша вийде заміж, а дівчина за нею -другою буде справляти весілля; за другою — третя і т.д…

6. На аркушах паперу ім’я хлопців писали, потім перемішували їх, у шапку клали і собі „хлопця вибирали».

7. Виходили дівчата одна за одною на подвір’я і примовляли:

       О Святий, добрий Андрію,
       Я лишень на Тебе маю надію!
       Дуже хочу знати,
       Звідки нареченого маю виглядати?

Так промовляла тричі і чекала на гавкіт собаки. З якої сторони пес залає, то з цієї й буде її наречений.

8. Дівчат посилали по дрова. Вони брали по в’язанці, поверталися назад і тоді їх рахували. Якщо була парна кількість, то бути весіллю.

9. Також вірили, що можна на дзеркалі свою долю впізнати. Твердили, що дзеркало долю віщує, але не кожна дівчина ворожитиме, бо треба бути відважною, не боятися. У тій ворожбі дівчина має бути наодинці, щоб не було в кімнаті ні душі. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків свічки засвітити й такі слова говорити:

      Я тебе, дзеркало, питаю,
      З ким я свою долю злучити маю?
      З’єднати з Іванком прошу,
      Бо його в серденьку ношу.

Тричі треба так казати. Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти:

Святий Андрію, допоможи,
  Судженого мого покажи!
  Ворожу на свій вінок,
  Прошу захисту від зірок!

Дай, Боже, шлюбу дочекати,
Мене з Іванком звінчати.

Відтак зразу різко повернутися і на дзеркало подивитися, але не жахнутися. Адже в дзеркалі може не бути обличчя Івана, а незнайомого пана. Коли за перший раз не вийде, то дівчина повторювала ті ж слова тричі, якщо ж нічого не виходило, то повторювала наступного року, — бо це означало, що її доля ще десь блукає.

10. Коли вже дівчата лягали спати, то так робили, щоб мати змогу в сні свого судженого оглядати: під ліжко ставили миску з водою, а зверху — дощечку (ніби кладку через річку) і так просити:

      О дай же, Боже, молодій мені,
      Щоб приснився мій суджений вві сні.
      І Тебе, Святий Андрію,
      Я прошу, як умію:
      Святий Андрію, допоможи,
      Мене сьогодні не залиши!
      Ой ти, місточок, та не хилися,
      А ти, Іванку, мені приснися.
      Перейди річку — биструю воду,
      Й веди до шлюбу мене, молоду.

Перш ніж заснути, повторювали ці слова кілька разів.

11. Щоб знати, яку професію матиме суджений, дівчата ішли на город, розкопували землю, в пригорщі набирали, приносили до світлиці та пильно її розглядали. Якщо знаходили тріску, то майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях — буде ковалем, якщо скло — склярем. А якщо земля без домішок, то буде хліборобом. Ниточку чи стебло віднайдете, то суджений буде добрим сім’янином; коли пір’я, то буде вчений чоловік; якщо камінчик, то впевнено йтиме до мети; а коли знайдете вуглинку, то буде нещасливий шлюб.

12. Ворожать ще так: дівчина набирає насіння коноплі, виходить на подвір’я і так промовляє-співає:

  О Святий Андрію,
  Конопельку сію…
  Добре заволочу,
  Бо заміж вийти хочу…

А як усе розсіє, то зразу насіннячко збирає, яке розсівала, в світлицю приносила і рахувала. Якщо буде парна кількість зернин, то скоро буде ця дівчина у парі жити.

13. Дівчата вибігають на вулицю, зупиняють першого зустрічного та питають у нього ім’я. Вірять, що таке ім’я буде у майбутнього чоловіка.

14. І досі дівчата на Андрія на підвіконні ставлять у воду гілочку вишні чи яблуні або гілочку бузкову чи черемхову. Коли розквітне до Різдва, то буде ця дівчина щаслива. Кладучи гілочку у воду і приказують:

Святий Андрію,
Маю на Тебе надію:
Дай, щоб вишня зацвіла,
А мою долю на поріг привела.

15. Дівчата дуже прагнули знати, якого будуть мати чоловіка: багатого чи бідного. Для того брали навмання поліно і його розглядали. Якщо поліно сукувате, то чоловік багатий буде, а якщо — гладеньке, то бідний посватає.

16. Також випікали коржики — «балабушки». Кожна дівчина свій коржик якось позначала, щоб упізнати. Клали їх на стільчик, а в кімнату собаку впускали. Чий коржик собака з’їсть, ця дівчина швидше за подруг вийде заміж.

На Україні побутувало дуже багато найрізноманітніших ворожінь. Ми знаємо лише маленьку часточку ритуалів та обрядів «Андріївських вечорниць» наших предків. Проте і досі «Андріївські вечорниці» — це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а і старше покоління. Це збитки, жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволяються тільки в Андріївську ніч.

Народні прикмети:

Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде — холодна й сніжна.
Якщо тиха вода — хороша зима, шумна — тріщатимуть морози, будуть бурі, заметілі.

< Попередня
Наступна >

traditions.in.ua